не хоче говорити про мого батька, - міркувала Полліанна. -Мені буде навіть легше, якщо я не говоритиму про нього. Може, саме тому тітонька й заборонила це робити. І, впевнена в тому, що тітонька саме про неї піклується, Полліанна змахнула сльози й почала роздивлятися навсібіч.
Зростала Полліанна у великій нужді. У неї навіть не було іграшок. Натомість вона мала безцінний скарб - гру в радість , якої навчив її батько, пастор Джон Віттієр. Батькові ж цю гру підказала сама Біблія. Якось у тяжку годину він узявся перечитувати Святе Письмо й зауважив, що Господь часто закликає людей веселитися. Нарахувавши понад вісімсот таких закликів, пастор зробив висновок: Коли вже Бог узяв собі клопіт вісімсот разів звернутися до нас із закликом радіти й веселитися, то, напевне, Він дуже хотів, щоб ми навчилися радіти і веселитися. А невдовзі стався прикрий випадок, який надихнув його вигадати для своєї донечки гру в радість.
Утіленням такого мужнього й світлого ставлення до світу і є її Полліанна. Кожним своїм вчинком ця дівчинка доводить мудрість простих істин: життя - прекрасне, а бути щасливим -просто.
- Авжеж, або коли тебе поселили в крихітну кімнатку на горищі, у якій майже нічого немає, - пробуркотіла Ненсі.
- Зазвичай це буває дуже легко, - зітхнула Полліанна, - бо ж ми з татом так часто грали в гру, що я до неї звикла. Це трапляється саме по собі. Зараз мені, звісно, непросто, бо грати нема з ким. Можливо, тітонька Поллі якось згодиться пограти, - міркувала вголос дівчинка.
- Так. Я дуже хотіла ляльку, і тато написав їм про це. Та коли прийшла пожертва, там була записка від однієї леді, і в ній ішлося про те, що ляльок немає, але є милиці. Тож вона відправила їх, гадаючи, що вони можуть колись знадобитися. Саме тоді ми й почали грати.
8. Як повелася дівчинка, дізнавшись, що помилилася, прийнявши служницю за свою тітку? Наведіть відповідні рядки тексту.
Вони якраз піднімалися сходами - попереду колихалася тітчина шовкова спідниця. Позаду в одній із кімнат двері лишилися прочиненими, і дівчинка помітила яскравий килим та стільці, обтягнуті атласною тканиною. Під ногами Полліанна побачила розкішний килим, який нагадував м&rsquo якенький мох. У кімнатах висіли картини, освітлені сонячними променями, що пробивалися крізь мереживні фіранки.
Саме із цим скарбом дівчинка й приходить до розкішного, але похмурого будинку тітоньки Поллі, яка не з любові і навіть не через співчуття, а суто з обов&rsquo язку дає притулок сироті-небозі.
Коли 6968 р. на полицях американських книгарень з&rsquo явилася повість Полліанна , ніхто й гадки не мав, що невдовзі вона сколихне всю країну. Тим часом зворушлива розповідь про дівчинку з дивним ім&rsquo ям захопила читачів різного віку. Наклади книжки про Полліанну сягнули мільйона примірників, але й цього не вистачило, щоб задовольнити попит на неї. Лише за сім років після першої публікації повість було перевидано сорок сім разів! В Америці поширилася мода на створення Клубів Полліанни. Їх організовували навіть у в&rsquo язницях. Здавалося, усю країну охопила лихоманка гри в радість , якою втішалася маленька Полліанна. А незабаром слава про повість Елеонор Портер перетнула океан і покотилася країнами Європи.
Комментариев нет:
Отправить комментарий
Примечание. Отправлять комментарии могут только участники этого блога.