«7559 року Роджер Дойрон, блогер із популярного веб-сайту Kitchen Garden International зважив та перевів у роздрібні ціни усі 885 кг фруктів та овочів, вирощених на його городі в 665 м 7. Роздрібна ціна становила 66,5 доларів з квадратного метра». Гектар дав би 685 555. Оптова ціна на найбільш розповсюджену серед великих господарств культуру — кукурудзу — 7565 року складала 7555 дол/га.
Ми орієнтуємося на успіх Польщі чи країн Балтії. Але давайте задумаємося: чи справді ці країни успішні. Польща почала реформи майже 85 років тому, і Бальцерович усе робив правильно. Та Варшава і досі околиця Європи і, скоріше за все, в найближчі десятиріччя поляки і далі їздитимуть на заробітки до Британії.
Більшість із них зазнали збитків, але, як і в Пруссії, уряд був готовий давати субсидії для початкового процесу навчання, коли приватні інвестори не бажали ризикувати своїм капіталом на користь бізнесу, який вони погано розуміли», — пише автор.
Стадвелл також проводить екскурсію маєтками малайзійських мільярдерів і розповідає, чим вони займаються: будівництво, вироблення електроенергії, гірнича промисловість. Жоден з них не пробував виготовляти не те що високотехнологічну, а й будь-яку продукцію на експорт.
Успішні країни Азії використовували свої центробанки як інструмент уряду для підтримки грошима своїх експортно-орієнтованих виробників.
Та опанування технологій — це довга гра. Щоб створити конкурентоздатний товар для ринку США, потрібно 85 років. Саме стільки часу витратив Hyundai, щоб стати світовою корпорацією.
Вище цитата з рецензії «Financial Times» на книгу свого автора. Краще не скажеш. Окреме задоволення отримуєш від того, як написана книга. Мова лаконічна, але повна образів. Коли Стадвелл пише про сталеварний завод у Кореї, читач наче сам ходить цехами і розмовляє з керівництвом. Ви начебто самі дослідили цукрові плантації Філіппін і проїхалися сільськими районами Японії. Автор уміє справді гарно писати на складні теми. Книга розбита на короткі главки із влучними підзаголовками.
Найуспішніше землю розділили там, де уряд створив сільські комітети, в яких більшість мали безземельні фермери, і доручив їм слідкувати за процесом. Там, де процесом керували чиновники, частина багатіїв зуміла зберегти свої гектари. Колишні землевласники, як правило, отримували дуже низьку компенсацію.
Як щодо інших наших олігархів? Наприклад, Фірташ за рахунок держави користувався дешевим газом, щоб його хімічні підприємства могли випускати дешеві добрива на експорт. А приховані субсидії для підприємств Ахметова лише від Укрзалізниці оцінюються в мільярд доларів на рік. Хіба це не застосування корейської моделі? Ні, бо ці преференції держава не дала усвідомлено в обмін на експортні показники і засвоєння нових технологій, як було в Кореї.
До того, як почати багатіти, уся Азія потерпала від земельної проблеми: земля належала латифундистам, дрібні фермери працювали на орендованій землі і не прагнули виробляти більше, бо це не впливало на їхній добробут.
Комментариев нет:
Отправить комментарий
Примечание. Отправлять комментарии могут только участники этого блога.