Гдз німецька мова басай 11

- Так, є, - поважно кивнула Полліанна. - Причому нова і дуже гарна. Леді з Жіночої допомоги 6 придбали її для мене, і це дуже мило з їхнього боку, адже натомість вони могли купити килим. Щоправда, я не уявляю, якої довжини міг бути цей килим, однак, мабуть, його мало б вистачити не менше як на половину проходу в церкві. Як гадаєте? А ще в моїй сумочці є цікава річ - квитанція. Містер Грей сказав, що я маю віддати її вам, перш ніж ми заберемо валізу. Містер Грей - це чоловік місіс Грей. Вони родичі дружини пастора Карра. Я подорожувала з ними на Схід, і це було просто чудово! Ось, я знайшла - квитанція! - і дівчинка подала їм папірець після довгих пошуків у сумочці.

- Що сталося? Ненсі, чому ти плачеш? - скрикнула вона, а потім з острахом додала: - Може, раніше це була твоя кімната?

6. Подискутуйте! Чи можна вважати гру в радість щирою, якщо інколи Полліанна грає в неї, ковтаючи сльози від образи й смутку? Чи не є ця гра втечею від дійсності з її проблемами та неприємностями? Чи справді вона може допомогти людині?

- О, справді? Як прикро! Навіть не знаю, як можна не любити морозива. Однак це навіть на краще - адже якщо з&rsquo їси забагато, може заболіти живіт, як одного разу трапилося з місіс Вайт. Саме вона й пригощала мене морозивом. А килими в тітоньки є?

- Зараз ми підемо нагору до твоєї кімнати. Твоя валіза, гадаю, вже там, принаймні я веліла Тімоті занести її туди. Іди за мною, Полліанно.

- От якраз і можна! Можна! - вигукнула вона. - Але знаєш, Ненсі, я й сама спочатку цього не розуміла, - чесно зізналася дівчинка. - Тато мені пояснив.

- О, тітонько Поллі! Я така щаслива, що ви дозволили мені приїхати жити з вами, - плачучи, заговорила дівчинка. - Це так чудово, що в мене з&rsquo явилися ви і Ненсі - після того, як у моєму житті були лише леді з Жіночої допомоги!

Міс Поллі повернулася і пішла коридором туди, де виднілися сходи на горище. Тепер вона була навіть рада, що розмістила дівчинку саме тут. Спочатку вона прагнула поселити племінницю якнайдалі від себе і водночас там, де вона не могла зіпсувати коштовні речі й меблі. Тепер, після такого прояву марнославства, було навіть краще, що в кімнаті Полліанни немає нічого зайвого, усе просто й скромно. Так собі міркувала міс Поллі.

- Так, радіти, що тато пішов на небо, щоб бути там із мамою та іншими дітьми. Він казав, що я маю радіти за них. Та знаєте, це досить важко, навіть коли на мені червона картата сукня, бо мені так його бракує. Не можу не думати про те, як сильно мені хочеться, щоб він був зі мною, бо ж поряд з мамою та дітьми є Бог і янголи, а в мене не лишилося нікого, окрім леді з Жіночої допомоги. Однак тепер мені буде значно легше, бо зі мною ви, тітонько Поллі! Я така щаслива, що ви в мене є!

Отримавши звістку про те, що має приїхати небога Полліанна, міс Поллі наказала служниці Ненсі підготувати для неї кімнату на горищі. То була либонь найгірша кімната в будинку: тісна, задушлива влітку й холодна взимку. Вікна в ній ніколи не відчинялися, підлога й стіни були голими. Хіба ж це місце підходить для самотньої дівчинки, яка втратила батьків і рідний дім? - бідкалася Ненсі, вичищаючи жалюгідне помешкання, схоже на комірчину. Вона засуджувала господиню за безсердечне ставлення до бідолашної сироти.

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Примечание. Отправлять комментарии могут только участники этого блога.